укр
рус
 
   
Головна
Послуги адвоката
Юридична консультація online
Статті
Зразки документів
Новини
Нормативна база України
Посилання
Юридичний словник
Карта сайту
Контакти

Адвокат в Киеве, юридическая консультация

[2016-08-25]

Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг

Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг 1 липня 2011 р. набув чинності Закон України від 7 квітня 2011 р. № 3207-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопо­ рушення» (далі — Закон № 3207-VI). Цим Законом були внесені зміни, зокрема, до санкції ч. 1 ст. 366 КК України, у якій після переліку основних альтернативних покарань був постав­ лений такий розділовий знак, як кома. Санкцією зазначеної статті закону, чинною на час вчинення К. інкримінованого злочину, передбачалося покарання у виді штрафу до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мініму­ мів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Наявність коми у тексті санкції статті свідчить про існування синтаксичного розриву між двома частинами тексту, а саме між приписами щодо застосування основних і додаткових видів покарань. На підставі цього друга частина тексту санкції, у якій ідеться про призна­ чення додаткового покарання, завдяки комі набуває ознак відносно самостійного елемента речення, який, однак, не пориває семантичного і структурного зв’язку з першою частиною тексту санкції, а навпаки, нерозривно з нею пов’язаний. Оскільки в першій частині тексту санкції передбачено декілька альтернативних видів основних покарань, то друга частина тексту стосується кожного з них, а не тільки одного з них. Санкція ч. 1 ст. 366 КК України у редакції від 7 квітня 2011 р. містить у своєму тексті розді­ ловий знак, кому, яка стоїть перед додатковим покаранням і тим самим відокремлює його від двох альтернативно передбачених в санкції основних видів покарань — штрафу та обме­ ження волі. Саме в такий спосіб законодавець указав, що додаткове покарання у виді поз­ бавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю може бути приєд­ нано як до штрафу, так і до обмеження волі. У попередніх редакціях санкції ч. 1 ст. 366 КК України, які діяли до набрання чинності 1 лип­ ня 2011 р. Закону № 3207-VI, теж передбачалося два види основних покарань (штраф або обмеження волі) і додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Проте перед додатковим покаранням коми не було, а тому синтаксичний розрив тексту проходив у іншому місці, а саме у місці розташування розді­ лового сполучника «або», і тому один із видів основного покарання (штраф) потрібно було розглядати (тлумачити) як однорідний, альтернативний вид покарання іншому, наявному в цій же санкції виду основного покарання, а саме обмеженню волі, але вже поєднаному із до­ датковим покаранням. Таким чином, за цією санкцією додаткове покарання у виді позбав­ лення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю могло бути приєднане тільки до основного покарання у виді обмеження волі.

При встановленні ознак офіційного документа як предмета злочину слід керуватися такими критеріями: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в ме­ жах її професійної чи службової компетенції за визначеною законом формою та з належни­ ми реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично зна­ чущий характер — підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виник­ 10 Висно Вки Верхо Вного Суду України №1(185)’2016 нення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов’язків. Невідповідність документа хоча б одному з наведених критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.

Шахрайство являє собою такий вплив на поведінку особи, що відає майном, який вводить цю особу в оману щодо уявлень про факти дійсності і зумовлює зовні добровільну переда­ чу майна винному. Обов’язковою ознакою шахрайства є добровільність передачі майна чи права на нього, тобто між діями або бездіяльністю винуватого і помилкою потерпілого, що визначив передачу майна, має бути причинний зв’язок.  Водночас у разі, якщо завдяки обману винуватий викликає бажання в особи вчинити кримінально-протиправне діяння, вчинення якого вона вважає для себе у цій ситуації вигідним, то його діяння необхідно розглядати в аспекті положень інституту співучасті. Обманюючи іншу особу, винуватий схиляє її до вчинення кримінально-протиправного діяння і в такий спосіб виконує роль підбурювача до злочину. Те, що сам винуватий досте­ менно знає (не може не знати), що злочин не буде закінчений, оскільки, обманюючи особу, він завчасно робить неможливим доведення злочину до кінця, значення не має. Замах на злочин — це самостійний вид незакінченого злочину і підбурювання до вчинення замаху на злочин, коли для самого підбурювача є той факт, що злочин, хоч і не буде доведено до кінця, жодним чином не виключає ні факту підбурювання, ні кримінальної відповідаль­ ності за такі дії. Отже, якщо винний отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить розцінювати як шахрайство і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 190 КК України. Однак якщо при цьому винний сам схилив хабародавця до передачі йому цінностей, його дії належить також кваліфікувати як підбурювання до закінченого замаху на дачу хабара, тобто ще за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і відповідною частиною ст. 369 КК України.

Кримінальна відповідальність за одержання неправомірної вигоди у розумінні диспозиції ч. 2 ст. 368 КК України в редакції від 18 квітня 2013 р. настає тоді, коли одержання непра­ вомірної вигоди особою відбувається в обмін на вчинення чи невчинення нею в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з викорис­ танням наданої їй влади чи службового становища. Разом з тим, норми закону, передбачені ст. 3682 КК України у редакції від 7 квітня 2011 р. із наступними змінами від 18 квітня 2013 р., не пов’язують (не ставлять у залежність) одер­ жання неправомірної вигоди від активної чи пасивної поведінки службової особи, тобто від виконання нею чи утримання від виконання якихось певних дій на користь особи, яка дає незаконну винагороду, або в інтересах третіх осіб. Норми, передбачені ст. 3682 КК України в зазначеній редакції встановлюють заборону на одержання вигоди будь-якого виду та вигляду поза межами встановлених законом підстав та порядку. Службова особа тільки тому, що вона має статус державної публічної службо­ вої особи і наділена службовими повноваженнями, за будь-яких умов, приводів, обставин, причин не має права отримувати грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, подарунки, пожертви, інші індивідуально особистісні знаки уваги, які або не забезпечені еквівалентом витраченого робочого часу на виконання службових повноважень та/чи на зайняття іншими дозволеними законом видами діяльності, що не суперечать інтересам служби (викладацька, наукова, творча та інші види, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції»), або не відповідають загальновизнаним уявленням гостинності, або очевидно є незаслуженими, тощо. Одержання зазначеної вигоди за указаних умов та володіння нею у сукупності з іншими обставинами дає підстави розцінювати ці дії як незаконне збагачення. Крім того, має бути визначена й офіційно закріплена наявність майна, яке значно переви­ щує офіційно проголошені (встановлені) доходи службової особи, встановлена невідповід­ ність між доходами і майновим станом службової особи. При розмежуванні норм закону України про кримінальну відповідальність, передбачених ч. 2 ст. 368 КК України у редакції від 18 квітня 2013 р. та ст. 3682 КК України у редакції від 7 квітня 2011 р. із наступними змінами від 18 квітня 2013 р., необхідно виходити з того, що одержання неправомірної вигоди (на відміну від незаконного збагачення) завжди зумов­ лено вчиненням (невчиненням) службовою особою, яка одержує неправомірну вигоду для себе чи третьої особи, в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах тре­ тьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. При незаконному збагаченні такої зумовленості немає, бо як одержання неправомірної вигоди, так і передача її близьким родичам не пов’язані зі схиленням службової особи до вчинення (невчинення) нею дій з використанням службових повноважень на користь того, хто надає таку вигоду, або в інтересах третіх осіб.

Визначальним у розумінні вимагання хабара є зміст прав та інтересів осіб (їх законність чи незаконність) і реалізація (захист) цих прав та інтересів через хабар. У разі, якщо хабародавець зацікавлений у незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, домогтися своїх незаконних інтересів, тощо, то вимагання ха­ бара виключається. 


01001 Україна, м. Київ, вул. Михайлівська 16-Б
0 (93) 453-68-55, 0 (67) 965-20-77, 0 (44) 355-02-80
© 2009-2019 advokat-didenko.com | All right reserved
Створення сайту AVO.net.ua