ЛЕГАЛІЗАЦІЯ (ВІДМИВАННЯ) ДОХОДІВ, ОДЕРЖАНИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ

 (франц. legalisa­tion — засвідчення, узаконення, від лат. legalis — пра­вовий, юридичний, законний) — злочин у сфері госп. діяльності, який полягає у вчиненні фін. операції чи укладенні угоди з грошовими коштами та іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, у вчиненні дій, спрямованих на приховування чи маскування неза­конного походження такого майна чи володіння ним, прав на це майно, джерела його походження, місце­знаходження або переміщення, а так само в набутті, володінні або використанні коштів чи іншого майна відповідного походження (ст. 209 Кримінального ко­дексу України). Даний злочин посягає на встановле­ний з метою протидії залученню в економіку «бруд­них» коштів та виконання Україною взятих на себе міжнародно-правових зобов'язань порядок здійснен­ня госп. діяльності й вчинення цивільно-правових угод у частині особистого та іншого подібного вико­ристання майна, не пов'язаного з госп. діяльністю. Легалізація також може заподіювати шкоду інтересам правосуддя, нормальному функціонуванню фінансо­во-кредитної системи, засадам добросовісної конку­ренції, громадській безпеці.

Предметом злочину є кошти та інше майно, одержа­не внаслідок вчинення суспільно небезпечного проти­правного діяння, що мало місце перед легалізацією доходів. Вказівка на винятково злочинний характер одержання майна — предмета легалізації не означає, що ст. 209 КК є нормою, яка вимагає для свого засто­сування попереднього винесення обвинувального ви­року за суспільно небезпечне протиправне діяння — джерело «брудних» доходів. Для інкримінування ст. 209 достатньо встановленого за допомогою будь-яких об'єктивних даних усвідомлення винним того, що він вчинює дії з майном, одержаним унаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного ді­яння, що передувало легалізації доходів. Для кваліфі­кації за названою статтею не має значення місце вчи­нення такого діяння, тобто місцем одержання «бруд­них» доходів може бути територія як України, так і іноз. держави, але вимагається, щоб вказане діяння визнавалося злочином одночасно і за крим. законом іноз. держави, і за КК України. Стосовно вчинених в Україні діянь як джерела «брудних» доходів, у ст. 209 реалізовано ідею обмеження їх переліку. Такими діян­нями не визнаються: 1) злочини, за які згідно з КК передбачено менш суворе покарання, ніж 3 роки поз­бавлення волі; 2) ухилення від повернення виручки в іноз. валюті (ст. 207) та ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212). Об'єктивна сторона злочину може виражатися в одній з чотирьох форм: 1) вчинення фін. операції з кошта­ми або іншим майном, одержаними внаслідок вчи­нення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів (вне­сення або зняття депозиту, переказ грошей з рахунку на рахунок, обмін валюти, відкриття рахунку тощо); 2) укладення угоди з такими коштами і майном (це відмінні від фін. операцій правочини — дії фіз. та юрид. осіб, спрямовані на набуття, зміну або припи­нення цив. прав і обов'язків, напр., договори купівлі-продажу, доручення, комісії, страхування, схову, перевезення, про сумісну діяльність); 3) вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування не­законного походження таких коштів або майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, дже­рела їх походження, місцезнаходження або перемі­щення; 4) набуття, володіння або використання кош­тів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів. Під та­ким використанням розуміється вилучення у тій чи іншій формі корисних властивостей майна відповід­ного походження для задоволення потреб власника або інших осіб. Особа в плані кваліфікації її дій за ст. 209 може використовувати майно для здійснення будь-якої діяльності, в т. ч. підприємницької та іншої госп. діяльності, наприклад: внесення коштів як вне­ску у статутний фонд підприємства; утворення фік­тивних господарюючих суб'єктів; купівля підпри­ємств з великими обсягами готівкових надходжень, де складно встановити фактичний обсяг проданих това­рів, наданих послуг, виконання робіт (роздрібна тор­гівля, сфера обслуговування, громадське харчування, гральні й розважальні заклади тощо); фінансування виробництва товарів, поповнення обігових коштів суб'єкта господарювання, вилучення в інших формах корисних властивостей коштів і майна шляхом учи­нення будь-яких дій із ними (скажімо, використання під час здійснення виробничої діяльності викрадено­го обладнання тощо).

Суб'єктом злочину є фіз. осудна особа, яка досягла 16-річного віку і не позбавлена цив. дієздатності су­дом. Особи, які не виконують об'єктивну сторону ле­галізації, але умисно сприяють їй шляхом дії або без­діяльності (напр., надають можливість скористатися банківським рахунком), можуть притягуватися до від­повідальності як посібники із посиланням на ч. 5 ст. 27. Передусім це стосується працівників суб'єктів первинного фін. моніторингу, а також, напр., нотарі­усів, фін. консультантів, які за наявності підстав мо­жуть визнаватися виконавцями злочину. Суб'єктивна сторона злочину характеризується пря­мим умислом. Для кваліфікації за ст. 209 не вимага­ється точної обізнаності про характер та конкретні обставини вчинення предикативного діяння, але не­обхідним є усвідомлення особою тих фактичних об­ставин скоєного, з якими КК пов'язує можливість призначення покарання у вигляді позбавлення волі на три і більше років. У даному складі злочину бажання, по-перше, приховати справжнє джерело майна, з яким вчиняються угоди, інші дії або яке використову­ється, і, по-друге, видати «брудне» майно за легальні доходи виступає як обов'язкова характеристика су­б'єктивної сторони злочину. Через відсутність бажан­ня надати процесові легальний вигляд і через відсут­ність формально правомірного характеру дій, випадки використання «брудного» майна для продовження вчинення кримінально караних діянь (напр., для не­законного виготовлення підакцизних товарів) не утво­рюють складу злочину, передбаченого ст. 209. Легалізацію (ст. 209) за об'єктом, предметом, об'єк­тивною й суб'єктивною стороною потрібно відмежо­вувати від придбання, отримання, зберігання чи збу­ту майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 198). Діє Закон України «Про запобігання та протидію ле­галізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» (2002).