ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ (European Court of Human Rights)

— міжнар. суд. орган, який здійснює контроль за виконанням державами — учасницями Ради Європи положень Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950. Розпочав свою діяльність 21.1 1959. Європейська конвенція про захист прав людини і ос­новоположних свобод, підписана в Римі 4.XI 1950 (набула чинності З.ІХ 1953), не тільки проголосила основоположні права людини, а й створила надійний механізм їх захисту, який забезпечує реалізацію прав, передбачених Конвенцією, і застосування її норм. Протягом тривалого періоду цей механізм включав Європейську комісію з прав людини, Європейський суд з прав людини, Комітет Міністрів Ради Європи. З 1.ХІ 1998, з набуттям чинності 11 Протоколу до Єв­ропейської конвенції з прав людини, Європейська ко­місія припинила своє існування. Суд став єдиним контрольним механізмом Конвенції, що діє на постій­ній основі. Юрисдикція Є. с. з п. л. охоплює всі пи­тання, які стосуються тлумачення й застосування Конвенції і є обов'язковою для всіх договірних сторін. Судді є цілком незалежними. Вони обираються Пар­ламентською Асамблеєю Ради Європи (по одному від кожної держави-учасниці на 6 років з можливістю пе­реобрання). Половина суду оновлюється кожні три роки. Місце перебування Є. с. з п. л. — Палата прав людини у Страсбурзі (Франція). Компетенція Є. с. з п. л. відмінна від компетенції ін­ших міжнар. суд. органів, діяльність яких обмежена розглядом спорів між державами, оскільки Євро­пейська конвенція з прав людини передбачає права громадян держав-учасниць на пряме звернення до Є. с. з п. л. щодо захисту своїх прав, порушених тією державою, громадянами якої вони є. У разі коли особа (заявник) звертається до Є. с. з п. л. щодо захисту своїх прав, він повинен довести, що він вичерпав усі національні засоби правового захисту в державі, де відбулося порушення. Якщо заява визна­ється прийнятою, Суд звертається до сторін з пропо­зицією досягти дружнього врегулювання. Якщо це не вдається зробити, справа розглядається у відкритому судовому засіданні. Суд засідає в палатах у складі се­ми суддів, а у виняткових випадках — у Великій пала­ті у складі сімнадцяти суддів.

Суд. рішення проголошується у відкритому слуханні і не може бути переглянуте. Воно є остаточним, і дер­жави зобов'язані виконувати рішення у справі, в якій вони є сторонами. Виконання таких суд. рішень пе­редбачає, що держава виплачує компенсацію заявни­ку, який виграв у Є. с. з п. л. справу, і в майбутньому повинна уникати повторення подібних порушень. Україна вступила до Ради Європи 26.IX 1995, ратифі­кувала Європейську конвенцію про захист прав люди­ни і основоположних свобод 17.V1I 1997. Ратифікація Україною Конвенції, а також протоколів до неї, у т. ч. 11 Протоколу, дає можливість усім особам, які пере­бувають під юрисдикцією України, звертатися безпо­середньо до Європейського суду щодо захисту своїх прав. Це право передбачене й Конституцією України. Згідно із ст. 55 (ч. 4) Конституції України кожен має право після використання всіх нац. засобів правового захисту звертатися щодо захисту своїх прав і свобод до відповідних міжнар. суд. установ чи до відповідних органів міжнар. організацій, членом або учасником яких є Україна.

23.11 2006 Україна прийняла Закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який регулює відносини, що вини­кають у зв'язку: з обов'язком держави виконати рі­шення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин пору­шення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впро­вадженням в укр. судочинство та адм. практику європ. стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.