укр
рус
 
   
Головна
Послуги адвоката
Юридична консультація online
Статті
Зразки документів
Новини
Нормативна база України
Посилання
Юридичний словник
Карта сайту
Контакти

Адвокат в Киеве, юридическая консультация

ЄВРОПЕЙСЬКЕ ПРАВО

 

 - 1) у широкому розумінні-сукупність правових норм, що містяться в актах прак­тично всіх європ. міжнар. організацій. У цьому зна­ченні Є. п. фактично є регіональним міжнар. правом; 2) у вузькому розумінні — сукупність правових норм, які містяться в актах Європейського Союзу та Євро­пейських Співтовариств. У цьому значенні Є. п. уже помітно відійшло від класичного міжнар. права і фор­мується як автономний, новий і специфічний право­вий феномен.

Історія розвитку Є. п. починається з утворення Ради Європи (1949) і трьох Європейських співтовариств — Європейського об'єднання вугілля і сталі (1951), Європейського економічного співтовариства («Спіль­ного ринку», 1957), перейменованого пізніше у Євро­пейське співтовариство, і Європейського товариства з атомної енергії (1957). Етапною подією на цьому шля­ху стала трансформація співтовариств 1992 у Євро­пейський Союз на основі Договору про Європейський Союз (Маастрихтський договір 1992) та реформуван­ня цього Союзу 1997 відповідно до Амстердамського договору про зміни Договору про Європейський Со­юз, договорів, що стосувалися заснування Європей­ських Співтовариств, та ряду пов'язаних із ними ак­тів. Свій внесок у розвиток Є. п. зробили також інші численні європ. міжнар. організації. Є. п. є важливим інструментом забезпечення інтегра­ційних процесів у Європі. Очевидно, що його роль зростатиме з огляду на перспективи розширення кіль­кості членів Європейського Союзу і посилення його впливу на європ. справи. Воно має свій предмет і ме­тод правового регулювання. Стосовно предмета най-розгалуженішим є масив норм, якими регулюються екон. відносини на континенті (торгівля, банківські та інвестиційні операції тощо). Актами відповідних єв­роп. організацій регламентуються також відносини у питаннях прав і свобод людини, громадянства, соці­альної політики, екології, правосуддя, боротьби зі злочинністю тощо.

Як комплексна галузь Є. п. інтегрує норми різних галузей права: публічного і приватного, традиційних і нових. Це ж стосується і методів правового регу­лювання.

Є. п. генетично пов'язане з міжнар. і нац. правом. Ос­танні справляють відповідний вплив на розвиток Є. п., і навпаки.

У правовій системі Європейського Союзу і Європей­ських Співтовариств з багатьох питань діє принцип пріоритету Є. п. стосовно нац. права держав-членів. Відповідно до цього держава-член не повинна ухвалю­вати правові акти, які не узгоджуються з правом спів­товариства. Це обґрунтовується вимогами поділу праці між співтовариствами, з одного боку, і державами-членами — з іншого, а також потребами європ. інтеграції. Цей принцип є також однією з ознак, за якою відбува­ється розмежування між міжнар. правом і правом Європейських Співтовариств. Якщо в міжнар. праві ви­хідним принципом є суверенітет держави, то в Є. п. — пріоритет інтересів співтовариств. У межах цих співто­вариств положення міжнар. права дедалі більше замі­щуються їх власним правом і правопорядком. Загальні принципи міжнар. права тут діють переважно тоді, ко­ли є прогалини у праві Європейських Співтовариств. Специфіка взаємовідносин Є. п. з міжнар. і нац. правом відбилась і на особливостях джерел Є. п. Ці джерела стосовно права Європейських Співтовариств поділяють на дві групи — первинне і вторинне право. Ця класифікація широко підтримується фахівцями, її дотримується у своїй діяльності Суд Європейських Співтовариств.

Первинне право — це насамперед установчі договори, які відіграють роль осн. законів («конституцій»). До джерел цього права, зокрема, належить Договір про Європейське об'єднання вугілля і сталі (1951), два Римські договори 1957 про Європейське економічне співтовариство і про Європейське товариство з атом­ної енергії, Маастрихтський договір 1992, Єдиний єв­ропейський акт 1986 та ін. Складовими елементами первинного права є, крім того, інші важливі договори (акти), а також правові звичаї і традиції, які досить часто знаходять своє відображення у заявах, деклара­ціях, програмах співтовариств. Вторинне право — це правові акти, що ухвалюються органами співтовариств у порядку реалізації і конкре­тизації актів первинного права. Акти вторинного пра­ва не повинні суперечити актам первинного права. Масив актів вторинного права значно більший за масив первинного права. До актів вторинного права, зокрема, належать регламенти, директиви, рішення, рекомендації, висновки тощо. Вони є складовою за­гальної ієрархічної системи Є. п., що перебуває на стадії галузевого формування.

Є. п. є не тільки галуззю права, а й наук, та навч. дисципліною. Наука Є. п. вивчає історію розвитку цього права, його структуру і внутрішні закономірності функціонування, шляхи підвищення ефективності, перспективи розвитку тощо. В Україні відповідні дослідження стосуються головним чином питань трансформації та імплементації норм Є. п. у нац. законодавство. Як навч. дисципліна Є. п. вивчається у багатьох університетах Європи.               

 




А  Б  В  Г  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я 

01001 Україна, м. Київ, вул. Михайлівська 16-Б
0 (93) 453-68-55, 0 (67) 965-20-77, 0 (44) 355-02-80
© 2009-2019 advokat-didenko.com | All right reserved
Створення сайту AVO.net.ua