|
|
||||||
![]() |
ЄВРОПЕЙСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАПОБІГАННЯ КАТУВАННЯМ ЧИ НЕЛЮДСЬКОМУ АБО ТАКОМУ, ЩО ПРИНИЖУЄ ГІДНІСТЬ, ПОВОДЖЕННЮ І ПОКАРАННЮ 1987
— міжнародно-правовий документ, ухвалений Радою Європи (РЄ) 26.ХІ 1987. Складається з преамбули, 5 глав і 23 статей, а також Додатка. Як зазначено в преамбулі, держави — члени РЄ, враховуючи положення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і нагадуючи, що згідно з її ст. З «жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання», і відзначаючи, що механізм, передбачений у названій Конвенції, застосовується до осіб, які вважають себе жертвами порушення ст. З, «переконані в тому, що захист позбавлених волі осіб від катувань чи нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження чи покарання міг би бути посилений позасудовими засобами превентивного характеру, які грунтуються на інспекціях». У Конвенції нормативно закріплено створення Європейського комітету із запобігання катуванням. Комітет «складається із такого числа членів, яке відповідає кількості Сторін. Серед членів Комітету не може бути двох громадян однієї і тієї ж держави» (ст. 4). Члени Комітету обираються на 4 роки, можуть бути переобрані лише раз (ст. 5). Комітет проводить свої засідання за закритими дверима; рішення ухвалюються більшістю голосів присутніх членів Комітету (ст. 6). Комітет має право інспектувати будь-яку установу в країні, що підписала Конвенцію. Як правило, інспекції здійснюються двома членами Комітету. Комітет може, якщо вважає за потрібне, залучати до інспектування експертів і усних перекладачів. Експертам повинна надаватися вся необхідна інформація. Інспектування передбачає такі умови: доступ на територію держави, що інспектується, і право вільного пересування по ній; надання повної інформації про пенітенціарну установу та контингент засуджених, широкий доступ до будь-якого місця, де перебувають ув'язнені; іншу інформацію, необхідну для виконання ним свого завдання (ст. 8). Кожна Сторона дозволяє інспектувати, відповідно до цієї Конвенції, будь-яке місце, яке перебуває під її юрисдикцією і в якому утримуються особи, позбавлені волі органом держ. влади. Відомості, що становлять інформацію про потерпілих осіб або мають конфіденційний характер, не виносяться на обговорення. Обізнаний з ними експерт не повинен розголошувати їх. Конвенція не заперечує щодо положень нац. законодавства або будь-якої міжнар. угоди, які передбачають надійніший захист позбавлених волі осіб (ст. 17). Будь-яка держава — член РЄ може в «будь-який час заявою на ім'я Генерального секретаря Ради Європи поширити дію цієї Конвенції на будь-яку іншу територію, визначену в заяві. Щодо такої території Конвенція набуває чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати отримання заяви Генеральним секретарем» (ст. 20). Зібрана Комітетом інформація викладається у вигляді загальної доповіді та погоджується з керівниками установ, де було проведено інспектування. Після узгодження та консультацій матеріали подаються на розгляд Консультативної асамблеї, що засідає раз на рік. Після розгляду на Консультативній асамблеї матеріали передаються на розгляд Комітету міністрів Ради Європи. В Додатку до Конвенції передбачено певні привілеї та імунітети членів Європ. комітету із запобігання катуванням. Вони надаються з метою забезпечення їм незалежності у виконанні їхніх повноважень. Україна ратифікувала Конвенцію 24.1 1997. |
01001 Україна, м. Київ, вул. Михайлівська 16-Б 0 (93) 453-68-55, 0 (67) 965-20-77, 0 (44) 355-02-80 © 2009-2022 advokat-didenko.com | All right reserved |
Створення сайту AVO.net.ua |