укр
рус
 
   
Головна
Послуги адвоката
Юридична консультація online
Статті
Зразки документів
Новини
Нормативна база України
Посилання
Юридичний словник
Карта сайту
Контакти

Адвокат в Киеве, юридическая консультация

ЄВРОПЕЙСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО ГРОМАДЯНСТВО 1997

 — міжнародно-правовий документ, прий­нятий Радою Європи у м. Страсбурзі (Франція) 14.V 1997. Складається з преамбули і 10 глав. Визначає принципи і положення стосовно громадянства фіз. осіб і норми, що регулюють військ, обов'язок у випад­ках множинного громадянства. До принципів, на яких має ґрунтуватися нац. зако­нодавство з питань громадянства держав-учасниць, належать: а) кожна особа має право на громадянство; б) уникнення без громадянства; в) ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого громадянства; г) ні шлюб, ні розірвання шлюбу між громадянином держави-учасниці та іноземцем, ні зміна громадянства одним з подружжя у шлюбі автоматично не вплива­ють на громадянство другого з подружжя. Ці норми не можуть включати розбіжності, що призводять до дискримінації громадян за ознаками статі, релігії, ра­си, кольору шкіри, нац. або етнічного походження. Кожна держава-учасниця керується принципом недискримінації стосовно своїх громадян незалежно від того, чи є вони громадянами за народженням, чи на­були громадянства пізніше (ст. 3—5). У Конвенції йдеться про умови набуття і втрати гро­мадянства. Вказується, що кожна держава-учасниця має полегшувати через своє нац. законодавство набут­тя її громадянства для таких осіб: другому з подруж­жя, якщо перший є її громадянином; дітям одного зі своїх громадян; дітям, один із батьків яких набуває або набув її громадянства; дітям, усиновленим одним з її громадян; особам, які народилися на її території та проживають на ній постійно і на законних підста­вах; особам, які постійно і на законних підставах про­живають на її території до 18 років, протягом часу, який визначається нац. законодавством відповідної держави-учасниці; особам без громадянства і визна­ним біженцями, які постійно і на законних підставах проживають на її території (ст. 6). Конвенція зазначає, що держави-учасниці не повинні передбачати у своєму нац. законодавстві втрату свого громадянства згідно із законом або за ініціативою держави-учасниці, за винятком деяких випадків. Це, зокрема: добровільне набуття іншого громадянства; набуття громадянства держави-учасниці шляхом шах­райства, фальсифікації інформації або приховування будь-якого суттєвого факту, що стосується заявника; добровільна служба в іноз. збройних силах; поводжен­ня, що серйозно шкодить життєвим інтересам держа­ви-учасниці, тощо (ст. 7).

Конвенція є ліберальнішою щодо питань множинно­го громадянства, ніж міжнар. правопорядок, що діяв до її прийняття. Нею встановлені випадки множинно­го громадянства згідно із законом. За конвенцією, держава-учасниця дозволяє: а) дітям, які мають різні громадянства, набуті автоматично при народженні, зберігати ці громадянства; б) інше громадянство авто­матично набувається при одруженні (ст. 14). Крім того, положення Конвенції не обмежують право держави-учасниці передбачити у своєму нац. зако­нодавстві й інші випадки множинного громадянства. У Конвенції також вказується, що держава-учасниця не повинна ставити умовою для набуття або збере­ження її громадянства вихід чи втрату іншого грома­дянства, якщо такий вихід чи втрата є неможливими або цього недоцільно вимагати (ст. 16). У документі зафіксоване загальне положення про те, що громадяни держави-учасниці, які мають інше гро­мадянство., володіють на території держави-учасниці, де вони проживають, рівними правами та обов'язка­ми з громадянами цієї держави (ст. 17). Поряд з цим встановлено певні особливості щодо виконання військ, обов'язку у випадках множинного громадянст­ва. Передбачено, зокрема, що особи, які мають грома­дянство двох або більше держав-учасниць, повинні виконувати свій військ, обов'язок лише в одній з дер­жав. Умови виконання цього положення можуть виз­начатися спец, угодами між заінтересованими державами-учасницями (ст. 21).

Конвенція закріплює й інші форми співробітництва держав у сфері громадянства. Держави-учасниці, го­вориться у ст. 23, співпрацюють між собою та з інши­ми державами — членами РЄ в рамках її міжурядових органів для розв'язання відповідних проблем та з ме­тою сприяння прогресивному розвитку правових принципів і практики щодо громадянства. Україна ратифікувала Конвенцію 20.IX 2006.




А  Б  В  Г  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я 

01001 Україна, м. Київ, вул. Михайлівська 16-Б
0 (93) 453-68-55, 0 (67) 965-20-77, 0 (44) 355-02-80
© 2009-2019 advokat-didenko.com | All right reserved
Створення сайту AVO.net.ua