|
|
||||||
![]() |
ЄВРОПЕЙСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО ГРОМАДЯНСТВО 1997
— міжнародно-правовий документ, прийнятий Радою Європи у м. Страсбурзі (Франція) 14.V 1997. Складається з преамбули і 10 глав. Визначає принципи і положення стосовно громадянства фіз. осіб і норми, що регулюють військ, обов'язок у випадках множинного громадянства. До принципів, на яких має ґрунтуватися нац. законодавство з питань громадянства держав-учасниць, належать: а) кожна особа має право на громадянство; б) уникнення без громадянства; в) ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого громадянства; г) ні шлюб, ні розірвання шлюбу між громадянином держави-учасниці та іноземцем, ні зміна громадянства одним з подружжя у шлюбі автоматично не впливають на громадянство другого з подружжя. Ці норми не можуть включати розбіжності, що призводять до дискримінації громадян за ознаками статі, релігії, раси, кольору шкіри, нац. або етнічного походження. Кожна держава-учасниця керується принципом недискримінації стосовно своїх громадян незалежно від того, чи є вони громадянами за народженням, чи набули громадянства пізніше (ст. 3—5). У Конвенції йдеться про умови набуття і втрати громадянства. Вказується, що кожна держава-учасниця має полегшувати через своє нац. законодавство набуття її громадянства для таких осіб: другому з подружжя, якщо перший є її громадянином; дітям одного зі своїх громадян; дітям, один із батьків яких набуває або набув її громадянства; дітям, усиновленим одним з її громадян; особам, які народилися на її території та проживають на ній постійно і на законних підставах; особам, які постійно і на законних підставах проживають на її території до 18 років, протягом часу, який визначається нац. законодавством відповідної держави-учасниці; особам без громадянства і визнаним біженцями, які постійно і на законних підставах проживають на її території (ст. 6). Конвенція зазначає, що держави-учасниці не повинні передбачати у своєму нац. законодавстві втрату свого громадянства згідно із законом або за ініціативою держави-учасниці, за винятком деяких випадків. Це, зокрема: добровільне набуття іншого громадянства; набуття громадянства держави-учасниці шляхом шахрайства, фальсифікації інформації або приховування будь-якого суттєвого факту, що стосується заявника; добровільна служба в іноз. збройних силах; поводження, що серйозно шкодить життєвим інтересам держави-учасниці, тощо (ст. 7). Конвенція є ліберальнішою щодо питань множинного громадянства, ніж міжнар. правопорядок, що діяв до її прийняття. Нею встановлені випадки множинного громадянства згідно із законом. За конвенцією, держава-учасниця дозволяє: а) дітям, які мають різні громадянства, набуті автоматично при народженні, зберігати ці громадянства; б) інше громадянство автоматично набувається при одруженні (ст. 14). Крім того, положення Конвенції не обмежують право держави-учасниці передбачити у своєму нац. законодавстві й інші випадки множинного громадянства. У Конвенції також вказується, що держава-учасниця не повинна ставити умовою для набуття або збереження її громадянства вихід чи втрату іншого громадянства, якщо такий вихід чи втрата є неможливими або цього недоцільно вимагати (ст. 16). У документі зафіксоване загальне положення про те, що громадяни держави-учасниці, які мають інше громадянство., володіють на території держави-учасниці, де вони проживають, рівними правами та обов'язками з громадянами цієї держави (ст. 17). Поряд з цим встановлено певні особливості щодо виконання військ, обов'язку у випадках множинного громадянства. Передбачено, зокрема, що особи, які мають громадянство двох або більше держав-учасниць, повинні виконувати свій військ, обов'язок лише в одній з держав. Умови виконання цього положення можуть визначатися спец, угодами між заінтересованими державами-учасницями (ст. 21). Конвенція закріплює й інші форми співробітництва держав у сфері громадянства. Держави-учасниці, говориться у ст. 23, співпрацюють між собою та з іншими державами — членами РЄ в рамках її міжурядових органів для розв'язання відповідних проблем та з метою сприяння прогресивному розвитку правових принципів і практики щодо громадянства. Україна ратифікувала Конвенцію 20.IX 2006. |
01001 Україна, м. Київ, вул. Михайлівська 16-Б 0 (93) 453-68-55, 0 (67) 965-20-77, 0 (44) 355-02-80 © 2009-2021 advokat-didenko.com | All right reserved |
Створення сайту AVO.net.ua |