ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО

 — комплексна галузь права, якою регулюються сусп. відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища і раціональ­ного використання природних ресурсів (екол. відно­сини). У значенні «екологічне право» вживаються й інші термінологічні конструкції, зокрема: «право на­вколишнього середовища», «природоохоронне право», «енвайронментальне право». Це свідчить про те, що ця галузь права є складним правовим утворенням і перебуває у процесі становлення. Нормативною базою Е. п. є екол. законодавство. В Україні його головними джерелами є Конституція України, Закони «Про охорону навколишнього при­родного середовища» (1991), «Про природно-заповід­ний фонд України» (1992), «Про охорону атмосферно­го повітря» (1992, в ред. 2001), «Про тваринний світ» (2001), Земельний, Водний і Лісовий кодекси Украї­ни, Кодекс України про надра тощо. Метою Е. п. є за­безпечення екол. безпеки, запобігання негативному впливу госп. та іншої діяльності на навколишнє при­родне середовище, організація раціонального викори­стання природних ресурсів, збереження генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природ­них комплексів. Отже, Е. п. є засобом забезпечення гармонійної взаємодії суспільства з природою. Предметом Е. п. є екол. відносини. Іх поділяють на дві групи: галузеві й комплексні. Відповідно до цього Е. п. як комплексна галузь права складається з підга-лузей (зем., водне, лісове, гірниче право та деякі інші), якими регулюються відносини в галузі охорони й раціонального використання окремих природних ресурсів. Ці підгалузі, які є порівняно самостійними галузями права, «цементуються» в єдину галузь Е. п. за допомогою сукупності правових норм загального (комплексного) характеру. Структура Е. п. дає змогу забезпечити як по ресурсний, так і комплексний під­хід до регулювання екол. відносин. Метод Е. п. є комплексним і становить комбінацію методів підгалузей права, які належать до системи Е. п. Застосування норм Е. п., крім того, забезпечу­ється методами цив., адм., крим. та деяких інших га­лузей права.