ДЕЛЕГОВАНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

 - сукупність нормативних актів, які приймаються викон. владою за уповноваженням парламенту і мають силу закону. Поширене в Іспанії, Італії, Мексиці, Німеччині, Португалії, США, Франції, Швеції. В Україні інститут делегування вперше введено за поданням Кабінету Міністрів у листопаді 1992 шляхом прийняття закону Верховною Радою. А 19.ХІІ 1992 відповідне питання було вирішене на конст. рівні. ВР України доповнила чинну тоді Конституцію країни статтею 97/1, якою було запроваджено делегування урядові частини зако-нод. повноважень ВР. Передбачалося, шо у виняткових випадках ВР 2/3 голосів від загальної кількості народних депутатів України може законом делегувати КМ України на певний строк повноваження видавати декрети у сфері законод. регулювання з окремих питань, визначених п. 13 ст. 97 Конституції. Для реалізації делегованих повноважень КМ України за період з 19.ХІІ 1992 по 21.05 1993 видав багато декретів, шо мали силу закону. Ними, зокрема, зупинялася дія деяких законод. актів, вносилися зміни і доповнення до чинних законів. Конст. введення Д. з. мало загалом негативні наслідки.

Конституція України 1996 відповідно до принципу поділу влади визначає єдиним органом законод. влади в Україні парламент — Верховну Раду (ст. 75). Але перехідні положення Конституції містили тимчасову норму, за якою Президент України мав право протягом 3 років видавати схвалені КМ України і скріплені підписом Прем'єр-міністра укази з екон. питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до ВР України. Нині немає конст. підстав для продовження такої практики.