ЖЕРТВА ЗЛОЧИНУ

 — окрема людина або спільнота людей, яким злочином заподіяно моральної, фіз. чи матеріальної шкоди. Вивченням Ж. з. займається крим. віктимологія як наук, галузь кримінології. Практика свідчить, що багато злочинів певною мірою зумовлені негативною поведінкою самих жертв (потерпілих), яка сприяла скоєнню злочину. Винні у скоєнні злочину несуть за це відповідальність, але мі­ра покарання їх нерідко встановлюється з урахуван­ням того, яке значення для виникнення події злочи­ну мала поведінка потерпілого. Зокрема, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилюван­ня, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, визнається обставиною, що пом'якшує покарання (п. 7 ч. 1 ст. 66 Кримінального кодексу України). Дослідження поведінки жертви не­обхідне для запобігання злочинності і таким формам негативної поведінки, які можуть мати провокаційний для іншої особи характер і водночас бути небезпечни­ми для неї самої.

У кримінології Ж. з. класифікують за різними підста­вами: залежно від складу злочину (статеві злочини, дорожньо-трансп. злочини, залишення в небезпеці, насильницькі злочини тощо); за демографічними оз­наками (професія, посада, рід занять, вік, стать, наці­ональність та ін.); за морально-психологічними кри­теріями (довірливість, агресивність, статева розпуста, схильність до вживання спиртного, наркотиків, дес­потичне ставлення до родичів, жадібність) та ін., залежно від шкоди, заподіяної жертві. Окрему віктимологічну групу становлять такі Ж. з., як симулянти, добровільно потерпілі від злочину тощо. Злочин, злочинець та Ж. з. становлять єдине ціле і лише у своїй сукупності та взаємній зумовленості ві­дображають справжню картину злочинності в цілому.