ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ (European Union), ЄС (EU)

 — міждерж. політико-екон. об'єднання європ. держав. Сформувався на основі Європейського еко­номічного співтовариства, Європейського об'єднання вугілля і сталі та Європейського товариства з атомної енергії. Правовою базою ЄС є Маастрихтський дого­вір (Договір про Європейський Союз), підписаний 7.II 1992 в м. Маастрихті (Нідерланди), що набув чин­ності 1.ХІ 1993, а також Амстердамський та Ніццький договори про внесення змін та доповнень до Догово­ру про Європейський Союз, Договорів про заснуван­ня Європейських Співтовариств та деяких пов'язаних з ними актів (Амстердамський договір був підписаний 2.Х 1997, набув чинності 1.V 1999, а Ніццький договір був підписаний 26.11 2001 і набув чинності 1.ІІ 2003). Членами ЄС є 25 держав: Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Кіпр, Мальта, Ні­дерланди, Німеччина, Польща, Словаччина, Слове­нія, Португалія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Че­хія, Швеція.

Осн. метою створення ЄС є збереження існуючого рівня інтеграції для реалізації подальшого сприяння екон/ та соціальному розвитку держав — членів ЄС, посилення захисту прав та свобод їх громадян, веден­ня спільної політики безпеки в регіоні, поглиблення співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх справ, а також ведення узгодженої зовнішньої політики. Для реалізації цих завдань у рамках ЄС було запровадже­но єдиний валютний та економічний простір, розроб­лено спільну зовнішню політику та політику безпеки та запроваджено співробітництво в сфері юстиції та внутрішніх справ (з метою попередження та боротьби із злочинною діяльністю, особливо з тероризмом, тор­гівлею людьми, злочинами проти дітей, нелегальною торгівлею зброєю та наркотиками, підкупами, хабар­ництвом та шахрайством).

Органами ЄС є: Європейська Рада, Європейський парламент, Рада Європейського Союзу (Рада мініст­рів), Європейська Комісія, Суд ЄС (Європейський суд). Осн. стратегічні напрями діяльності ЄС визнача­ються Європейською Радою, до складу якої входять глави держав та урядів країн ЄС. Рішення Європейської Ради приймаються на сесіях, які проводяться двічі на рік. Європейський парламент є органом ЄС, що обирається на п'ятирічний термін і складається з 732 депутатів, кількість яких від кож­ної держави залежить від кількості її населення. Європейський парламент дає консультації щодо пра­вового забезпечення діяльності ЄС, здійснює деякі контрольні функції, бере участь у законод. та бюджет­ному процесах, висуває політ, ініціативи. Рада ЄС і Європейський парламент з найважливіших питань приймають спільні рішення. Рада Європейського Союзу є головним органом ухвалення рішень в ЄС. Вона складається з міністрів урядів держав — членів ЄС. Залежно від предмета обговорення це можуть бу­ти міністри закорд. справ, внутрішніх справ, економі­ки, сільського господарства тощо. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивно­сті законод. процесу в ЄС та політ, аспектів того чи іншого питання. Функції голови Ради по черзі вико­нує представник кожної держави-члена, який обіймає цю посаду впродовж шести місяців. Європейська Ко­місія — виконавчий орган ЄС, який складається з 25 комісарів (по одному від кожної держави-члена) на чолі з головою. Європейська Комісія розробляє та впроваджує в життя політику ЄС, володіє правом за­конод. ініціативи, несе відповідальність за додержан­ня умов Договору про Європейський Союз 1992, кон­тролює правильність застосування його положень, а також рішень органів ЄС, підтримує зовнішні зно­сини з іншими державами та міжнар. організаціями. Вона вправі поставити питання про порушення дер­жавою — членом ЄС положень Договору про Євро­пейський Союз та рішень ЄС і передати справу до Суду ЄС. До суд. установ ЄС належать Суд ЄС та Суд першої інстанції. Суд ЄС складається з 25 суддів (за кількістю держав — членів ЄС). Осн. завданням є контроль за дотриманням норм міжнар. права при інтерпретації і застосуванні умов договорів та розв'язання спорів між державами — членами ЄС, між органами ЄС і державами-членами тощо. Правом звертатися до Суду ЄС у певних випадках наділя­ються фіз. та юрид. особи, а також нац. суди з про­ханням винести тлумачення актів права ЄС. Органом, який допомагає Суду ЄС у вирішенні окремих кате­горій справ, є Суд першої інстанції (також складаєть­ся з 25 суддів).

Європейський парламент (спільно з Радою міністрів) і Європейська Комісія приймають постанови, дирек­тиви і рішення, дають рекомендації та роблять вис­новки. Постанови, що мають загальне застосування, є юридично обов'язковими актами, мають пряму дію для всіх держав, заміняючи відповідні елементи нац. законодавства. Директиви є обов'язковими для пев­них держав-членів і визначають цілі, які мають бути досягнуті: при цьому вибір форм і методів досягнення цих цілей залишається за нац. органами. Рішення приймаються з конкретних питань і є обов'язковими для держав-членів, яким вони адресовані. Висновки й рекомендації констатують тенденції розвитку і на­прями політики; вони не мають обов'язкової сили. 29.Х 2004 в м. Римі (Італія) був підписаний Договір, що встановлює конституцію для Європи (Конституція Європейського Союзу). Цей документ складається з чотирьох частин. У першій частині визначено цілі, компетенцію та інституційну структуру ЄС; друга мі­стить текст Хартії основних прав ЄС, яка є найважли­вішим документом, шо регулює питання прав людини в праві ЄС; в третій частині регулюються питання, пов'язані зі здійсненням політики ЄС в різних галу­зях; в четвертій частині містяться загальні і перехідні положення, які визначають, зокрема, порядок набут­тя чинності Конституцією ЄС. Конституція істотно змінює інституційну структуру і механізм прийняття рішень у ЄС. Зокрема, передбачено збільшення пов­новажень Європейського парламенту, запровадження посади Президента Європейської Ради з обмеженими повноваженнями, який буде обиратися терміном на два з половиною роки, а також міністра закорд. справ ЄС, який буде відповідати за представництво ЄС на зовнішній арені. Питання про представництво дер­жав-членів у Європейській Комісії розв'язане таким чином: до 2014 кожна держава матиме свого комісара, а потім кількість членів Європейської Комісії стано­витиме дві третини від кількості держав-членів ЄС. Конституція передбачає прийняття рішень кваліфіко­ваною більшістю голосів у Європейській Раді: рішен­ня буде вважатися прийнятим у тому разі, коли за ньо­го проголосує 55 % держав-членів, що представляють 65 % населення ЄС. У випадку ратифікації Конститу­ції всіма державами — членами ЄС вона має замінити всю систему договорів, що покладені в основу ЄС.