ЕКСТЕРИТОРІАЛЬНІСТЬ

 (франц.  exterritorialite, від лат. ех — поза і territorialis — той, що стосується території) — імунітет особи, організації, установи або об'єкта від юрисдикції держави перебування та підпорядкування її виключно законам власної держави. Е. обумовлювалося виключення коронованих осіб з-під юрисдикції місц. органів влади під час перебу­вання на території іншої держави. Термін «екстерито­ріальність» застосовувався для характеристики статусу іноземців, які користувалися режимом капітуляцій. Теорія Е. тривалий час використовувалася для обґрунтування дип. привілеїв та імунітетів. У сучасному між-нар. праві термін «екстериторіальність» застосовується не часто, оскільки Віденська конвенція про диплома­тичні зносини 1961 базується на функціональному, а не екстериторіальному підході до дип. привілеїв та імунітетів. У преамбулі цього документа проголошено, що останні «надаються не заради користі окремих осіб, а для забезпечення ефективного здійснення функцій дипломатичних представництв як органів, що представляють держави». Теорія Е. зберігає зна­чення для обґрунтування особливого статусу військ, морських кораблів або військ, повітряних суден на іноз. території.