|
ЕКСТЕРИТОРІАЛЬНІСТЬ
(франц. exterritorialite, від лат. ех — поза і territorialis — той, що стосується території) — імунітет особи, організації, установи або об'єкта від юрисдикції держави перебування та підпорядкування її виключно законам власної держави. Е. обумовлювалося виключення коронованих осіб з-під юрисдикції місц. органів влади під час перебування на території іншої держави. Термін «екстериторіальність» застосовувався для характеристики статусу іноземців, які користувалися режимом капітуляцій. Теорія Е. тривалий час використовувалася для обґрунтування дип. привілеїв та імунітетів. У сучасному між-нар. праві термін «екстериторіальність» застосовується не часто, оскільки Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 базується на функціональному, а не екстериторіальному підході до дип. привілеїв та імунітетів. У преамбулі цього документа проголошено, що останні «надаються не заради користі окремих осіб, а для забезпечення ефективного здійснення функцій дипломатичних представництв як органів, що представляють держави». Теорія Е. зберігає значення для обґрунтування особливого статусу військ, морських кораблів або військ, повітряних суден на іноз. території.
|